Ну що ж? Ти, мабу́ть, починай святкувати...
Я маю для тебе цей аркуш зізнання:
Ти - перша, хто змусив капІтулювати.
Ти - перша... Я впевнений - та́кож остання.
Мені все шепочеш, малюєш пастелі,
Що ляжуть думками вночі на картину.
Ці фрази твої мої спраглі легені
Всмоктують швидше за клей нікотину.
Незвично для себе бажання розгнуздую
Й про́шу тебе я, неначе дитя:
Побудь ще моєю невтомною музою.
Трішки хоча би... Хоча би життя.
Мій розум невпинно благає: "Пости́сь!",
Та серце не слухає кліриків -
Я дуже хотів би з тобою зплестись...
Хоч в збірнику спільної лірики.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2017
автор: Віктор Ковач