Нічна розмова

Ліхтарі  сяйвом  блищали  майже  в  кожній  оселі.  Вогняно-жовті  плями  зазирали  в  прохолодне  вікно.  Квітнева  ніч  розмовляла  з  місяцем,  та  люди  цього  не  чули.  Всі  мирно  спали,  а  тихий  вітерець  співав  вечірній  вальс.
- Ніч,  промовив  Місяць  до  сяючої  весняної  ночі  в  білих  зірках.  Скажи  мені  люба,  чи  буде  вранці  дощ?
- Хіба  я  знаю,  що  буде  вранці,  адже  я  піду  відпочивати,  як  і  ти.
- Та  ні,  мовив  Місяць,  цього  ранку  я  ще  небом  помандрую.  Хочу  побачити  Весну  у  всій  красі.  Бо  ти  Ніч  освітлюєш  зорями  квітневу  розкішну  красу,  а  я  хочу  помилуватися  рожево-білим  цвітом  із  рання.  Коли  кожна  квіточка  білого  пахучого  цвіту  розкривається  до  сонця  і  тепла,  коли  гудуть  бджоли  біля  своїх  хатинок,  розкривають  свої  прозорі  крильця  і  летять  в  чисту  висоту  на  благодатні  дерева  весняного  раю.  Сьогодні  моя  вродлива  Ніч,  я  виглядатиму  в  день  навіть  із  сонцем,  хоч  на  декілька  хвилин,  гляну  на  зелений  світ,  який  прокинувся  від  зимового  сну  для  людей,  тварин,  комах,  рослин.  Все  переливається    у  веселих  кольорах  сонця  і  тепла.  
- Але  як  ти  це  зробиш  Місяцю,  адже  тільки  День  мандрує  сонцем.
- Не  завжди,  моя  мила  Ніч.  Іноді    ми  зустрічаємось,  бо  мені  теж  хочеться  бачити  Божий  світ  в  сонці  і  радості.  Хіба  я  не  маю  на  це  права?
- Звісно,  мій  лицарю,  лагідно  відповіла  Ніч.  Це  явище  називається  затемнення,  чи  не  так?
- Можливо,  тихо  відповів  Місяць.
- Я  Місяцю,  теж  не  завжди  одягаю  свій  чорний  наряд  в  яскравих  зорях,  адже  бувають  білі  ночі,  чи  не  так?
- Так,  я  знаю,  відповів  посміхаючись  Місяць.
І  тут  зорі  зібравшись  в  коло  заспівали  дзвінко  і  весело:
- Як  добре  наша  Мамо  Ніч,  що  ми  живемо  в  цьому  світі,  щоб  вмісті  з  Батьком-Місяцем  радіти,  як  Світ  весною  нарядивсь!  У  небо  линуть  паростки  життя  рослин,  садів,  комашок  і  пташок.  Світ  оживає,  розквітає,  вже  не  спить,  буяє  сонцем  кожному  свідомо….  Зорі  безперестанку  співали  аж  до  ранку.  І  Ніч  розтанула  за  обрієм  в  тумани  і  тільки  Місяць  здалеку  казав:
- До  зустрічі,  солодка  Ніч  прощай.
Ніч  посміхнулась  ,  і  розтанула  в  хмаринах,  прокинувсь  ранок.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Людочек