Пані, ви пам’ятаєте у вересні вечір?
Листя ще не жовтіло, але дихала осінь.
Ви ще супутнику кинули: «Досить калічних!
Уведи мене звідси! Наша зустріч о восьмій?»
Я тоді погляд уткнув у чашку. Кава-глясе.
Мимоволі іронічно стиха посміхнувся:
« От і колишня теж не впізнала навіть мене…
Але я ж саме цього, саме цього боявся!»
Дівчисько повз мене пройшла і поклала квіти,
На мій столик шанобливо біля чашки кави,
Чоловік тихо сказав: «Ми ще будемо квиті!»
А я же вас бачив, пані, як пляму на мапі.
Обличчя моє війною щільно спотворене,
Та руки, що вас колись обнімали, ті самі,
І я живий, бо вами же був заговорений,
Коли ми кохалися до війни біля брами.
Капелюха зняв, очі закриті: мир, музика
Тужлива, гомін людський. Біль беру у лещата.
Тане, щезає розради вся метафізика,
Тане, іде в минуле, пані, і ваша зрада.
26.11.2017
Липовий Скиток
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762790
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 28.11.2017
автор: Левчишин Віктор