Блукає осінь між сумних дерев,
Дощем печаль на сіру землю сіє...
Де брати віру, із яких джерел?
І де шукати втрачену надію?
Нестерпну осінь змінює зима,
І стала зовсім непривітна хата.
Вже й не живу, а тлію крадькома,
Завжди у всьому в тебе винувата...
Хотіла заперечити тобі,
Та слів потрібних я не підібрала.
Душа втомилась в марній боротьбі,
Але тобі нічого не сказала.
Та, врешті решт - для чого це мені?
Ні радості, ні просвітку, ні волі.
На цьому світі я горю в вогні,
Чи кращої не заслужила долі?
Я вийду з дому і піду в світи,
Хай будь що буде - краще або гірше!
Що буде далі - не побачиш ти,
А я життя пізнаю зовсім інше.
Коли сади розквітнуть навесні,
Яскраве сонце серце відігріє.
І може щастя стрінеться мені,
Я тішусь тим, що вже про нього - мрію!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762628
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.11.2017
автор: majra