Ю.
Холоднокровний і як завжди – свіжий
Твій голос в телефон – «Алло!»
Та відчуваю біль тамований, що ріже
Здавило горло і на очі павуком лягло.
«Привіт!» - прислухаюсь до дихання,
Вгадаю.
В пружину зібрана, відірвана від мрій…
Було багато, забагато,
Сконцентрована до краю –
І біль і розпач,- бо літак без тебе полетів,
Чи може ангел твій щось більше знав?
Але експеримент цей до біса жорстокий
Бо світ став, мов дзеркальна кривизна,
В якому заздрість світить
Невсипущим оком.
Минувся страх, а поряд серце тріпотить
І тулиться до тебе – ось воно!
В майбутні весни кличе і тремтить,
В оселю нову відчиня вікно.
Натруджені руки, сивинки в волоссі –
М’яка, невсипуща душа.
Мов батько дитяти , чи родич по крові
На крик твій чимдуж поспіша.
Рука, що тримає тебе на долоні,
Хоч ноги в напрузі болять.
Ти й досі для нього – царівна в короні,
А він тобі - лицар під стать!
Мине! Яскраво заіскриться день
І в дар тобі – ковток повітря спілий.
Весна тебе наразі обкраде,
Щоб дати більше.
Й так воно буде – біля палацу – Дуб високий,
А з ним – його Берізка біла.
Березень 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2017
автор: Лариса Чорноус