Цвіт білий

Вінчало  води  й  суходіл  холодне  тло
І  лютий  викорчовував  живих,
Птахи  спокути  стерегли  гріха  стебло,
В  опочивальню  духу  чередою  з  ним  тяглись.

У  височінь,  де  божу  данину
Платили  білизною,  що  лише  кість  давала,
Добротна  кість  людська.  Той  рай  живився  перегноєм
З  тілес  лушпиння,  що  Божа  Мати  оббирала.  

По  тім  обідраних  сама  в  гроби  вкладала,
Молитвою  морочила  спокусу  жить.
Над  нею  зірка  в  п’ять  кутів  сіяла
І  порохом  мело,  і  замітало  те  дійство  забуттям  століть.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762353
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 26.11.2017
автор: Гліб Зима