Холодний вітер і колючий,
По тілу голками штрикає,
Із льодом сніг, чомусь пекучий,
Вона, його не відчуває.
Мов дерев`яна, несе дитя,
В якусь би хату, ледь зігрітись,
Ще відчуває серцебиття,
Хоч би з блідою, не зустрітись.
Зберегла в пам’яті, мов бачить,
Лишилась донечка у полі,
Мабуть цього, ні не пробачить,
Хіба це гріх - жити на волі?
Скільки іще, буде гнобити?
Нашу принижувать громаду,
Знов гіркі сльози, як спинити?
Яку для орків знайти кару?
Голодомор - це страшне слово,
На підвіконні горить свіча,
Поправить хусточку нервово,
Перед очима її дівча….
Їдуть туди цілі колони,
Вивезли все, що можна взяти,
Вмерли від голоду мільйони,
За, що ж ти скоїв таке (брате)?
Вона пішла, теж на небеса,
Біду її, знає родина,
На жаль, у спогадах, воскреса
Це не забуде Україна.
Тепер скажи, навіщо війна?
Ти ж як, індик, не знайдеш щастя,
Спитай кому, потрібна вона,
Можливо п’яний, спинись, баста!
Знову страждає Батьківщина,
Палахкотять свічки у храмі,
В сльозах гірких, плаче хмарина,
Ні, ще не скоро, зникнуть рани.
25.11.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2017
автор: Ніна Незламна