Ані трун,ні хрестів,лише ями,
І яри,рівчаки,бур"яни...
Не ховали,а лиш загрібали,-
І навіки, навічні-віки...
Вже й не плакали... Тільки стогнали...
Сиві хмари...Дитя під дощем...
Нема сонця...Лиш хмари і хмари,
І безвихідь,і сльози, і щем...
І у будні,у свята,й ночами,
Вже не чуть й щебетання птахів,
Бо й вони як і люди вмирали,-
Під покровом снігів і дощів...
Сірі дні ще чорніші від ночі,..
І негода,і темінь густа,
Муки й болі,й заплакані очі,
А навколо лише пустота...
Скільки ж тих, що знесли такі муки,
Не забути повік нам усіх,
І печалі,і смерті,й розлуки,
Давить нас той ненашенський гріх...
Вже немає живих бусурманів,
Вони всі відійшли в інший світ...
Їм віддасться за те,що знущались,
І вбивали наш зоряний квіт...
Ні хрестів,ані трун,ані тризни,
Пом"янемо сьогодні усіх...
Чорна сповідь і пам"ять Вітчизни,
Усіх доньок її і синів!..
Україно,Моя Україно!
Піднімися сьогодні з колін,
І розправ свої плечі і спини,-
Для майбутніх твоїх поколінь!...
Зупини цю війну і неправду,
Справедливість і Мир поверни,
Не пускай нечестивих до влади,
Свою велич навік віднови...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762191
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2017
автор: геометрія