Я знаю: навіть й там, на небі
Батькам болить голодомор,
Хоч заперечить мені невір
І не змахне сльозу мажор.
Щороку плакала матуся
І з нею плакала свіча.
Болить, як думкою торкнуся…
Була матуся ще дівчам,
Родина мучилася, в голод
Сміття шукала й лободу,
Тулилась купкою у холод,
Гонила геть оту бліду…
Рідня тужила за мізинком,
Був братик кволим, не дожив.
Усе життя – в очах картинки,
Як русский «брат» усіх любив.
Матуся вже зустрілась з Богом,
Де небеса їй – вічний дім,
Я генно плачу некрологом
За всіх, записаних у нім.
Убивцям – вирок за тридцяті,
Свіча, немов святий протест.
І сльози правди – на розп'ятті
Й тим, хто сьогодні – честі тест.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762190
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2017
автор: Шостацька Людмила