Можливе віршування на дактилічній, амфібрахічній основі. Силабо-тонічні вірші можуть бути римованими і неримованими (білими).
Павзник (паузник)
Його назва походить від лат. pausa, грец. pausis — припинення. Це перерва у мовному потоці, що виконує роль словоподілу і заради експресивної виразності відмежовує одну фразу від іншої. Павзник — вірш, у якому в певній закономірності поєднуються різні стопи. У російському літературознавстві його називають дольником.
У рядках два дактилі і два хореї. Фольклорне віршування
Виділяють три типи фольклорного віршування: пісенне, речитативне, говірне.
Речитативний вірш
Його назва походить від лат. recitare, італ. recitativo — читати вголос, виголошувати. Це наспівна декларація, яка характеризується емоційно забарвленою інтонацією, посиленням або зниженням логічних та ритмічних наголосів, застосуванням стилістичних фігур.
Цей тип народного вірша використовується в українських думах, російських билинах, історичних піснях, баладах, голосіннях, духовних віршах фольклорного характеру та пародіях на них. Текст народних дум ділиться на періоди. У кожному з них висловлюється певна думка. У періоді може бути від двох до 20-ти рядків. У рядках — різна кількість складів, рядки об'єднуються римуванням. Головні наголоси і їх кількість у рядку визначає мелодія. Коли мелодія повільна, наголосів менше, якщо швидка — більше. Якщо у рядку не вистачає складу, то сусідній склад співається протяжніше. Коли є зайві склади — коротше. Повторюючись, музичні періоди надають строфі ритмічної цільності. Римування рядків — дієслівне, часто охоплює цілий період. Виконавець думи іноді вносить щось нове і в текст, і в музику.
Думи мають традиційну композицію: заспів, розгортання сюжету з частими ліричними відступами і кінцівку (славословія):
Ой полем, полем Килиїмським (9 складів)
То шляхом битим Гордйнським (8 -"-)
Ой там гуляв козак Голота (9 -"-)
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. (17 -"-)
Правда, на козакові шати дорогії (13 - "-)
Три семирязі лихії: (8 -"-)
Одна недобра, друга негожа, (10 -"-)
А третя й на хлів незгожа (8 -"-)
("Дума про козака Голоту ")
Рівноскладові рядки і пісенна мелодія підкорені ритмічній вимові. У цій думі немає дієслівних рим.
Билина — виконувалась речитативом, як і українська дума. Рядки билини вимовлялися за приблизно рівну кількість часу. Билинні вірші неримовані, побудовані на тонічній основі. Рядки мають різну кількість складів — від 9 до 13, ритм оснований здебільшого на трьох, рідше двох наголосах у рядку.
Как издалеча было, из чиста поля,
Из-под белые березки кудревастыи.
Райошник — давня форма тонічного речитативного вірша. Рядки райошника нерівні, мають парне римування, здебільшого дієслівне. Райошник називають фразовиком або римованою прозою. Форма райошника використовувалася в інтермедіях, комічних сценках. Наприклад, репліка чорта з інтермедії "Баба, дід і чорт":
Один день, бабко, і ти, діду, милії,
Вижу, же є-сьтс веселії і барзо подпилії.
Музики питаєши? Я грач чудзоземски,
І волочай потішний, а жартун вшеленски;
Як заграю — не кождій в танцу весело скачет,
А інший з танечников і ревне заплачет.
Я такий музикант єстем: як скоро заграю,
То тим, що танцуют, пекло отвирают.
Говірний вірш
Говірний вірш, на відміну від речитативного і пісенного, опирається на словесний ритм, який не має музичного оформлення. За ознаками це тонічний вірш, але досить часто без сталої кількості наголосів у рядках. Його ритм посилює рима.
В загальнослов'янську епоху говірний вірш, як і речитативний та пісенний, був силабічним.
Говірний вірш вживається в прислів'ях, замовляннях, примовляннях, заклинаннях, у дитячому фольклорі (забавлянках, лічилках, примовках, скоромовках, прозивалках, звуконаслідуваннях), ліро-драматичних та ліро-епічних творах.
Говірний вірш передає живе мовлення з його відтінками. Довгі і короткі речення можуть чергуватися без будь-якої системи. Характерна ознака говірного вірша — перенесення. Витримана строфіка і римування для нього не обов'язкові. У деяких творах трапляються розмовні лексичні елементи, еліпс (еліпсис):
— Горілки! Меду! Де отаман?
Громада? Соцький? Препогане,
Мерзенне, мерзле парубоцтво,
Ходіте биться! Чи бороться,
Бо я борець! —
Не на неділю,
Не дві, не три і не чотири!
(Т. Шевченко) Тонічна система віршування
Це система квалітативного віршування (грец. tonos — натяк, напруження, systema — утвореня). Принципи тонічного віршування сформувалися у народній творчості. Тонічна система базується на ритмі наголосів, наголос є ритмічною одиницею. Різновидами тонічного віршування є народно-акцентний, літературний акцентний і декламаційно-тонічний вірш.
Народно-акцентний вірш. Це нерівноскладовий вірш. Основні його ознаки:
1) ритм вірша визначається силою вимови наголошених складів;
2) кожен рядок становить закінчену синтагму;
3) рядки римуються, рима підсилює ритміку вірша:
Ой у святу неділеньку
Та рано-пораненьку
То не сива зозуля кувала,
Не дробна птиця щебетала,
А не в борі сосна шуміла,
Як та бідна вдова
Та в своєму домові гомоніла.
Елементи акцентної тонічності є в приказках, прислів'ях, загадках. Наприклад: "Козацькому роду нема переводу". Літературний акцентний вірш" У його основі:
1) однакова кількість наголосів у рядку;
2) рядки римуються;
3) стоп немає.
Такі вірші писали Шевченко, Франко, Пушкін, Некрасов.
У неділеньку та ранесенько,
Ще сонечко не зіходило,
А я, молоденька,
На шлях, на дорогу
Невесёлая виходила.
(Т. Шевченко)
Тут у кожному рядку два наголошених склади..Кількість ненаголошених до уваги не береться. Склад не відіграє такої ролі, як у силабо-тонічному вірші. Основна роль належить наголосам. Залежно від кількості наголосів у рядку розрізняють 2-наголошені, 3-наголошені, 4-наголошені (більше наголосів у рядку трапляється рідко).
Джерело: http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2017
автор: Теоретик