Я впала, мамо, бо аж надто вперта,
А небо списами дерева покололи,
І ями прірвами стали, відколи
Між нами поселились кілометри.
Я впала, мамо, чи змінила русло?
На тілі простяглись подряпини-дороги,
Осіння ніч стікає по шибках вологих,
У склянці напівповно чи півпусто?
Я впала, мамо...Може, зможу встати?
А вітер листя засудив до страти:
Зірвав з гілля та й відпустив у Лету;
А я трималася чимдуж, бо ж дійсно вперта.
"Життя – не сон під теплим покривалом.
Ти зможеш встати й далі йти так само,
Бо ж ти, як листя, відірвалась, а не впала".
Я так сумую, як же я сумую, мамо!
©Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761969
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 23.11.2017
автор: Олена Галунець