Я засинати буду під чужі пісні.
Свої залишу невідомим слухачам.
Десь зійде сонце навесні,
Із заходу на схід – сліди кардіограм.
Налийте в чашку окропу.
У склянці на дні – віскі й лід.
Можливо, хтось побачить слід:
Вогненне небо залишило мітку.
І хай тут ритм міняється, як я.
Він – нестабільні терези.
Вгору і вниз та лінія
Малює серце... Лілія*.
Це давній символ – квітка та.
Має початок, та нема кінця.
Кардіограма моя не пряма...
Живу. Вдихаючи кисень.
*Римляни шанували білу лілію як квітку Юнони і символ надії.
09.11.2017
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
https://issuu.com/virshivkyto4ky/docs
[youtube]https://youtu.be/zaguTcy7Clg[/youtube]
Підтримати автора:
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2017
автор: Kukhta Bohdan