Хай і окидав Ти мене
Поглядом гніву,
Від якого пекли очі
Кам'яними слізьми,
Та не лишав мене осторонь,
Не ставала я наріжним каменем,
Хіба дехто віддаллю
Мене спокушав,
Тому тоді я мовчала,
Мовчала смутком
Облоги,
Мовби хтось вуста замкнув,
Зашив ниткою
Відчаю, смутку, недовіри.
Та Ти клав палець мені
На губи,
Налаштовуючи на мирний сон.
Це було більше, ніж обійми,
Більше, ніж ігрища з цілунками,
Це був осередок надії,
Площа спокою,
Яку я невтомно розширюю,
Проказуючи в напрямку До.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761784
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2017
автор: Олена Ганько