Не знаю я – було це все насправді,
чи був це сон, навіяний вночі,
на озері, якого не було на карті,
зустрів я дівчину з лілеєю в косі.
Я йшов на голос, що звучав так ніжно
там, де цвіла калина з-під верби.
Я дивувався й прислухався грішно
в сумну мелодію із нотами журби.
Віночок мала плетений із квітів,
сорочка вишита з лляного полотна,
вона прийшла із українських мітів (*),
була з коханим, а лишилася одна.
В очах зелених втрачене кохання,
бездонна туга, глибша, ніж вода.
Чекає судженого свого до світання –
закохана, вродлива й молода.
Було це в тиждень, знаний як русалчин (**),
я озеро у лісі більше не стрічав.
Лише у пам’яті лишився голос Мавчин
і серця відданість, якого я не знав.
* міт – властиве українській мові прочитання слова “міф”
** тиждень після Зелених свят
15-16.06.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2017
автор: Пасічник Анатолій