Спогад про голод

Життя    свого    перегорну
Пожовклу  непросту    сторінку,
В    далекі    спогади    пірну
І    згадую    черству    скоринку
Від    хліба    чорного,    як    ніч,
А    поряд    з    ним    –    ще    смерть    і    голод,
Як    демон    тих    важких    сторіч,
Після    якого    глухо    й    голо
І    неба    крик    (воно    ж    німе)…
Забути    це    й  йому    несила:
Господар    з    голоду    умер,
Нещасна    мати…    з’їла    сина…
Із    розумом    вона    таки,
Все    ж    розпрощалася,    небога.
Не  пробача  земля  таким,
Тож    прожила    вона    недовго.

Лишилось    мало    тепер    нас,
Хто    знав    оту    лиху    годину.
Тепер,    звичайно,    інший    час    –
Не    знають    голоду    родини.
В    них    інші    й    спогади,    не    ті,
Що    маєм      ми,    вже  літні  люди.
Хай    же    ніколи    у    житті
Таких    страшних    подій    не    буде!


Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761463
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 21.11.2017
автор: Ганна Верес