Не роздягай мене! Не рви з грудей намисто...
Оголені не плечі, а душа.
З обійм втечу, нещадний падолисте,-
втечу з обійм,- почнеться лиш весна...
У травах відшукаю краплі долі -
намисто, що упало під скрижаль...
З коріння проросте, немов з неволі,-
забуде серце той колишній жаль...
...................................................
Коли тепло, коли навколо Люди,-
так байдуже, що топить падолист,-
розірване намисто у калюжі...
Земля його поверне, як колись!
Лишень би щирих слів, сердечних,- друже...
Очей, що пробачають суєту.
Калиною, у строї зеленковім,
душа моя стрічатиме весну.
17.11.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2017
автор: Іванюк Ірина