Всі ці слова у вічності зостались,
Що їх мій тато часто говорив...
Роки- літа стосунками зростались,
Злітали в прірву втомлених горнил...
"То не біда, що брак харчів в господі,
Як сходиться родина за столом...
Здорові всі і дякуймо природі,
Женім журбу з непроханим гріхом.
Життям втішаймось, Бог дав народитись:
За це Його даремно не гніви,
Збирайтесь разом,аби веселитись.
Живи собі і гнів з душі жени"
Як вже давно тебе немає, тату,
Ні баби, ані діда вже нема,
Дядьки і хресні полишали хати,-
Без них на серці холодно... зима.
І місце є, де разом можна сісти,
І пригостити... з надлишком, для всіх,
Та совісті зосталося лиш гризти
Той пласт твердий, що крицею заліг.
Якби вернути, рідний, добрий, тату,
І вчути вчасно всі твої слова,
Може б не було втрат таких багато...
Й дочасно би не сивіла вдова...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760749
Рубрика: Присвячення
дата надходження 16.11.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова