Ти з нас не насміхалась, ти сміялась,
Ти нас не ображала, жартувала
Дистанцію між нами не тримала,
Ти захищала …
Ти захищала наше право бути,
Право сказати і право почути.
Могла і попросити щось забути,
Щоб, коли прийде час, уже це знати.
Радянська школа - забавка екранна.
Різницю всім довелося відчути.
А вчителька мов свічечка палала,
Щоб дати щось побачити, почути …
Мій друг тоді ну зовсім був кумедний,
Мені ж казала, ну який ти лірик,
Чорнобиль з друга вичавив кумедність,
Та й інші постарались чорні стріли …
Ти шанувала цих двох дивних друзів,
На другій парті зліва, майже кара,
Але чомусь хотіла нас почути,
Мабуть, щось відчувала …
Твоя улюблениця там сиділа справа,
Що вміла розповісти, як літати,
Чомусь зуміла також розказати,
Що в юності теж вміють помирати …
Коли сердилась, ти ніколи не кричала,
Слова бували і прості, й пророчі,
А твір мій просто взяла й заховала,
Бо ми ще неготові до мороку і ночі …
Тебе уже немає в нашій школі,
Та я й не знаю, хто тепер там Вчитель,
Отой єдиний, що рятує долі,
Той, що планети найцінніший житель!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760455
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.11.2017
автор: Дружня рука