Стояла матуся й виглядала
Дітей своїх біля воріт.
І капала, капала, капала
Солона сльоза по щоці.
Нема вже давно її донечки,
Та й син чомусь не приїздить,
Онуки ж бо, три її сонечка
Прийшли би її звеселить.
Нема кому в хату внести води,
Дровцяток би хтось нарубав,
Та не поспішають вони сюди,
В них безліч важливіших справ.
Покиньте усе, сини й донечки,
Прилиньте до неньки в село,
Поки ще жива, поки ходить ще,
Щоб пізно уже не було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760166
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.11.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський