Сумні реалії…

Садок  потроху  дичавіє,
Спориш,  мов  дріт,  подвір'я  вплів,
І  стоголоса  веремія
Луною  із  усіх  кутів.

Тут  горобці  і  сойка  синя,  
Зозуля  в  березі  кує,
Трудяжка  дятел  на  осині
Відбарабанює  своє.

Нема  людей  -  одна  пташина,
Окупувала  двір,  садок,
І  обплела  плоти  ожина
Де  мальв  раніш  стояв  рядок.

Геть  покосилась  біла  хатка,
Ворота  впали  вже  давно,
Мов  сирота  старенька  ятка,
Дощами  вимите  гумно.

Вмира  село  -  пусті  оселі,
Такі  от  справи  невеселі.


липень,  2017

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760104
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.11.2017
автор: @NN@