Ще осінь не засіяла дощем,
І не вдягла із золота корону,
Але тривожить душу ніжний щем:
Коли ж на жовту клен замінить крону?
Пливли низенько гуси над селом,
І смутком сірим небо колисали,
Із літечком прощалися крилом,
А із людьми – сумними голосами:
«Прощайте, люди і свята земля,
Де води чисті і поля широкі.»
Услід їм клен дивився-надивлявсь,
І особливий мав тому неспокій:
Не знав, чекає що їх у путі,
І чужина далека як зустріне,
Тай чи побачить ще їх у житті –
Він пив тривогу із землі корінням…
28.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760097
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.11.2017
автор: Ганна Верес