Буває так скорботно на душі...
Здається, що нема вже сили жити…
Тоді мене рятують ці вірші –
Мої думки, що можуть говорити.
Тоді слова складаються в рядки,
І тихо твориться маленька нова повість.
То ніжна, як троянди пелюстки,
То строга і сувора, наче совість.
Тоді потроху тане пустота,
Наповнюючи душу новим світлом,
І воскресає в серці віра та,
Що нас тримає над шаленим світом.
Я знову певна, треба йти вперед,
Примусити себе, зібравши сили,
Не просто жити, а нести свій хрест,
Стиснувши зуби, розпрямивши крила.
Самому йти, та ще когось вести,
Вказати шлях загубленому в світі.
Не пожаліти сил і доброти,
І жити так, щоб ще й життю радіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759628
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2017
автор: ЮНата