Я не маю сина,
Та я маю мрію…
Боже триєдиний,
Попросити смію.
Від усіх свідомих,
Від жінок, дівчаток,
Від простих, відомих
Смію я благати.
Всі ми миру просим,
Мудрості, прозріння.
Хай прийдешня осінь
Принесе спасіння!
Не важливі гроші,
Розкоші і свята,
Коли діти наші
Мусять помирати.
Всемогутній Боже!
Врозуми народи,
Щоб живий був кожен…
І під небозводом
Як раніше, жили,
В спокої і мирі!
Бо ж не для могили
Ми дітей ростили…
Я війни не хочу,
Як і кожна мати…
Хай громи гуркочуть,
Але не гармати!
Хай дощі жадані
Окропляють ниву.
Мають всі кохані
Доленьку щасливу…
В цій війні нежданій
Брат пішов на брата.
Хтось лишив кохану,
Хтось – родину, матір.
Нащо ж сльози мають
Землю поливати?
А її встеляють
Трупами солдати…
Схаменіться, люди!
Нам війни не треба.
Мир хай знову буде
І безхмарне небо!
В ньому, голубому,
Розпростерши крила,
Щоб лише пташина,
Не душа, летіла…
Не літак військовий,
Не снаряди й «гради»…
В тиші вечоровій –
Передзвін цикади…
Хай же витинають
З цвіркуном на пару.
Хлопці хай шукають
Лиш не смерть, а пару.
Хай душа не рветься
В горі й безнадії,
А життя всміхнеться
Радісній події.
Ви, творці історії!
Врешті зупиніться!
Матері, що в горі,
В очі подивіться.
І вдові, і дітям
В душу ви загляньте!
Плани всі амбітні
Вершить перестаньте!
В тих очах – зневіра,
Страх і невідомість…
Хай проснеться віра,
Совість і свідомість!
Я не маю сина,
Але не радію…
Бога за Вкраїну
Просити посмію…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759430
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.11.2017
автор: ЮНата