Ти візьми її ніжно за руку,
Поцілуй у губи гарячі,
Відпусти почуття на волю,
Хай вони тверду кригу здолають.
Ти терпи всі розлуки і сварки,
Закривай обличчя рукою,
Обіцяй їй любити завжди,
Обіцяй залишатись собою.
Нехай вітер зриває маски,
Хай волосся вкриває спину,
Ти люби її родимки й ямки ,
Ти тримай її в своїх обіймах.
Перестань говорити загадками,
Підійди та скажи : " Я закоханий"
Хай вона усміхнеться ... так лагідно.
І усмішка її буде довгою.
Наостанок любовних пестощів,
Ти розлий своє сонце внутрішнє,
Ось побачиш, тобі полегшає,
Та проте стане тихо і нудно.
Тож коли ти виграєш сповідь,
На додачу до сивої старості.
Не забудь, як нам було солодко.
Зрозумій, як мені зараз страшно.
Кожен день прокидаюсь опівночі,
Відкриваю блокнот, пишу вірш.
Я! Твій витвір сліпої чарівності.
Я ! Твій аркуш із сотнями нот.
Все! Закінчую! Досить писати,
Досить мучити совість сумлінням,
Ти - це тінь, яка хоче кохати.
Та , на жаль, тінь кохати не вміє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759405
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2017
автор: Anna Kharlamova