Здіймаємось в небо — все вище і вище,
Ногами торкаємось контурів гір.
Нам вітер у спини мелодії свище,
Здирає невпинно шапки набакир.
У пахощах літа — дрібні візерунки
З колючих кущів і уквітчаних трав.
Сповільнюють кроки важкі обладунки,
І мружаться очі від сонцезаграв.
Рятують потічки від спраги у русі,
Цікавість штовхає в небесне шатро.
Осилюєм гори в натхненному дусі,
Висотами тішиться, мліє нутро.
Поглянеш додолу, — немов на долоні,
Уся панорама від тебе і до...
І знов солов‘ями затьохкають скроні,
Побачивши здалеку рідне гніздо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2017
автор: Lana P.