У мене є друзі, Живуть вони в селах,
надійні,цікаві,- у селищах й в місті,
в Долинському крузі від них йдуть до мене
є,звісно,і далі. новини і вісті.
Вони всі хороші,
достойні похвали,
і завжди охоче,
вони розмовляли...
Тепер є можливість, І літом,й зимою,
бо ж є телефони, восени й весною,
ми майже щоденно хоча б телефоном,
ведемо розмови... підтримуєм словом...
Зі святами щиро
друг друга вітаєм,
любов і турботи
завжди відчуваєм...
Найбільші турботи Про ті негаразди,
про рідну країну, що сіються всюди,
про землю й природу, крадіжки і вбивства,
й про долю народу... де страждають люди...
Про те що реально
війна йде на Сході,
фізично й морально
вбивають сьогодні.
Мурдують, вбивають,- Про те, що злочинців
по всіх Україні, у нас не карають,
і часом страждають за вкрадений викуп
в нас люди невинні. їх всіх відпускають...
Про те що при владі
у нас нечестиві,
й добитися Правди
майже неможливо...
"Вгорі" там зарплати Отож і пишу я,
тягнуть на мільйони, і думу гадаю,-
а в тих, що працюють,- чому я не птиця,
зарплати, як сльози... чому не літаю?..
Чому я до Бога
не можу злетіти,
щоб вірну дорогу
вказав, попросити...
Щоб він напоумив Щоб всі українці
увесь світ на Правду, жили в Україні.
щоб зникли назавжди,- А вражих чужинців
невігластво й зради... не було й в помині...
Щоб діти й дорослі
більш не бідували,
слабкі і старенькі,
щоб горя не знали...
Щоб жодна сльозина Щоб в кожній оселі
не впала даремно, жили добрі люди...
щоб наша країна І більше ніколи
жила незалежно! війни хай не буде!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2017
автор: геометрія