Моя душа зів'яла в мене стала,
Не зігріває сонячне проміння.
Я ніби зі скали у море впала,
У море труднощів і власного сумління.
Як хочеться повірити у весну,
Забути всіх байдужих і чужих.
А я тону без човника і веслів,
В очах людей душею лиш сліпих.
За що ж ви душу мою обсушили,
Зірвали кущ троянд у ній пахучий?
Ви не себе достатком обслужили,
Своє обличчя показали злюче.
Душа моя як осінь перед груднем,
Холодний вітер листя розвіва.
Як в ній весна яскрава буде,
Коли за вікнами без п*яти хвилин зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2017
автор: Тетяна Рейне