Якось плющем плелася по карнизу
До неба синьоокого, як льон.
Мені кричали щось напутнє знизу,
Дивак-сусід заводив грамофон.
Карниз пручався: «Я тобі не сходи»
Волали хором за любов коти,
Я захмеліла від смаку свободи,
Ясніло небо покликом: «Ходи».
І я повзла, чіплялася безвуссям,
Погруддям гріла грубуватий схил.
Заклався дід, що скоро я стомлюся,
Метелик –зайда влив неждано сил.
Сягнула даху і заквітувала,
Та небо не на той чекало цвіт:
«Довкола стільки різнобарвних кралей,
Чого було втрачати стільки літ?»
Я, безперечно, трохи засмутилась,
Вспокоїло: «Від мене - гарна тінь,
Я можу прихистити від світила,
Та скрасити самотність білих стін».
Сусід якось пригледівся: «Чудово,
Віночок Вакха, справжня дивина!»
Дід взяв на пробу трохи соку-крові,
І вирвалось: «Нарешті! Ось вона!
Усе гадав, чим подолати кашель,
Єство цілюче у твого листа,
Та це від хімій набагато краще,
А головне – надійна простота.»
Я ожила. А тут іще пернатим
Посмакував мій ягідний десерт.
Зітхнув карниз: «Диви, яке лапате.
Художнику, ну де вже твій мольберт?»
* Плющ - декоративна, лікарська рослина. Екстрат листя плюща використовують при кашлі. У греків плющ слугував емблемою веселощів і кохання, вважався рослиною Вакха, на урочистостях і бенкетах поети прикрашали свої голови вінком із плюща.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758811
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2017
автор: Оксана Дністран