******************************************************
Скільки стежин і доріг є на світі…
А скільки протоптано їх на душі.
Скільки зустріли ми сонця привітів
З росою ранковою на спориші…
На них ми свої залишали тривоги,
Вершин досягали, і вражень нових.
Та завжди вертались до того порогу,
Де чули дитинства ми радісний сміх.
Де завжди чекали нас батько і мати,
Де пахнув завжди свіжоспечений хліб.
Де безтурботно так можна поспати
З яких не прийшов би далеких доріг.
Там може і тіло й душа відпочити,
Там можна забути про біди свої.
Там крила міцніють, щоб знову летіти
В незвідані далі, в далекі краї.
Тож де б на наша доля нас не водила,
Щоб завжди дороги привести могли
До місця святого, де ми народились,
До рідних людей, що життя нам дали.
Любов Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2017
автор: Любов Таборовець