.....................
9
Тобі, мій Господи живий,
світлопечально сповідаюсь.
Що інших й не було б
дверей печалям,
бо двері, двері відчиняєш
далі й далі:
не нам, не нам –
славі Своїй...
світлим словам.
Ти бачиш, починаю що робити...
То відчини нам серця двері;
за ранішбулих – знав промови Аліг’єрі...
діти усі... де півжерці, а де бандити...
щелепи мені крутять...
Мочаться... страх як в тьмі! чим заважають говорити...
І здичавіли –
і люди, і слова!
Ти посип сіллю
мого грішнорота...
Цей друг, він мій язик...
і слів, й святих неяснії права...
Господи, майже... тяжкі рани;
полудень мене б –
братом не назвав;
от подивись: язик – як ніч...
припухлий, Боже, землю я лизав...
і що мені?!
я тепер – ранок!..
І чи не море я –
ще й гадство душ лизать?
Я б тут за мить хвилин
одгрохав все – весь зал!
...Посип-но гласних, що казать? –
усе шипить і мало стачить.
Без слово-бачення... і дух
ще мало значить
і провертається в азах.
Так, любов, Боже! Пагін і пагін...
... Як дітям яблука – та й
на вікна ослін...
...Боже, верни хоча би – до голандця,
до «Послів»!*
Я б вшпетив рота тим,
реформникам! й христомарнотникам;
а ні – вживу скликать піду,
на світлий Дух –
любов’ю світлою, і іменами кликать слів!
і вирву ними
брехнь язик – відомого Мерзотника!!
І Ти б поміг – поспів:
м’якого сонця б нам!!
а то – партачитимуть...
й провалять в грунт міста...
Я нагадаю, як Ти бачив:
що це значить...
Від Тебе, Слово, видіння і жах.
А Ти не жінка...
Іде прозріння... інколи..
це єсть в словах:
в потічках вглиб,
в пагонах ввись...
зростається роз’єднане колись...
Духовідбиток у свободі.
Тобі, Христе,
і Тобі, Діво,
й м’якому сонцю я моливсь...
Ради ідеї м’якості...
раді ідеї м’якості,
що так по мені
здвобіч і ходить...
10
Й світ не поступиться –
більш, ніж намолено...
Славлю, Слово, Твої глаголи,
«грають Моцарта» – так
інколи мовлять...
й далі – нічого...
Жодного образу:
ніколи, ніколи.
Ніколу Святого – мені б...
О, ви зобачите, як той Нікола
мовить:
«Моцарта грають: коні...
Коні в темній-претемній залі, коні...
Моцарт – з світлого небораю –
мов та ікона!»
Дивляться з ями
пуголовки іконні!..
Грають Моцарта, Миколаю мій, коням...
ввись грають –
ввись тягнуть себе
пуголовки іконно...
білолицеголові...
Коні!
з зали тягнуться – чорноголові...
Аж розтягнено тулуби їм –
як перед фінішем! – з конними!
Коні довгомордії з комонними...
Пуголовків – вгору,
тягне увись, вгору, вгору!
Серце – говорить,
серцю говорить – серце!
говорим!
Пуголовків –
дух струною зрізає:
тягнуться:
водорості білоголові –
хитаються!
вибухом Моцарта
очі круглостолові
очі квадратноголові
вибухне Моцарт!
«Ріст цін!»
а – різці!
дух – смички – поплавці!
потанцюйте,
стільці! – при Співці!
Сиплються зверху слова в папірці...
Моцарт як слово!
Жне темінь покришку,
вискочмо – в цім!
Моцарт над кришкою!
Криш-ш-ша... жар у руці...
Не з’їдемо кришкою!
мишки – і мишки...
коні – й рівці!
Не з’їдемо – кришою!
«В тебе завжди щось висмикнеться...»
Молодці!
Ух, у сільці... «Об кришку, ці...»
А все ваші, всі ваші, Моцарти ці...
Всі живі!? Молодці!
Ох!..
Так мов проскакую в кратері –
і безкарно:
поперед зірок,
в кратері серця Божої Матері –
спробував би я (чи хто) написати
бездарно...
Так, ще не знаєте Божої Матері.
Благословенні, Христе,
усі Твої жатви!!
І збіжжя, і жатки;
може, хто сіяв, а, Ти
казав, вступіте ж в
спільне: вступіте
жати...
Листопад 2008, 11.01.2009, Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758388
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2017
автор: Шевчук Ігор Степанович