Так, тепер вона – не богиня…
він відчув себе вільним від клятви
і виніс свій вирок: падіння,
поки з подивом інші заклякли
…вона опускалася з криком
і так знавісніло пручалась,
що трава навкруги неї никла
(чи то йому тільки здавалось)
він витрушував перли зі скриней
і ходив по них та спотикався
а відчувши себе богу рівним
переможно про себе всміхався,
а вона голосила даремно-
його слух поза влади закляття
та поводився інколи чемно,
коли хмиз підкидав у багаття:
ой, смішні ті слова і погорози
та вона – слабка просто жінка!
ось, дивіться, у неї є сльози
ха!Богиня! це просто - билинка
так створіння, що зазіхало
на прекрасне звання чоловіка
крила, зроблені нею скидало
у спустошені скрині – довіку
для відступника це – несуттєво,
не помітить , напевно, він втрати,
спомин тьохне між ребер - миттєво,
та уваги його чи він вартий
а билинка крізь камінь – відомо -
проб’ється , хоч гнеться від бурі
не питайте – не знаю… свідомо
чом богині бувають похмурі…
хоч і радо вкриваються цвітом,
плодоносять і надихають
випромінюють лагідне світло
і любов’ю знов проростають
і собою лишаться богині
всупереч прикрих обставин -
з давніх смутних часів і донині
попри біль і смерть мають славу
як оплачуть прибічників зраду
їхні в в вічність вдивляються очі
не потрібні їм зілля і влада
бо серця віддають їм охоче
ті, хто вірять у долю і поклик -
не затьмарений гордістю розум
відчуваючи істини дотик,
сокровенне знайде серед прози
01.11.2017
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758242
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2017
автор: Zinthenko Olena