Стою біля хати, Були ж колись сили,
та й думу гадаю, не знаю де ділись,-
що я для роботи чи в небо злетіли,
уже сил не маю... чи вітер розвіяв...
Трудився у полі,
як був молоденький,
шукав свою долю
на землі рідненькій...
Працював багато Зустрів я дівчину
і днями, й ночами, милу, чорнобриву,
і в будні, і в свята, сім"ю ми створили
було й під дощами... й дітей народили...
А діти маленькі,
їх треба кормити,
одягать тепленько
і розуму вчити...
Вони ж ніби квіти,- А молодість мила,
вже й повиростали, так швидко минула,
розбрелись по світу, обламала крила
десь долю шукали... і спину зігнула...
Дітки ж,слава Богу,
нас не забувають
до отчого дому
часто приїжджають...
Хоч ми й постаріли, І молимось Богу,
їх радо стрічаєм, як їх проводжаєм,
душі звеселіли, їм легку дорогу,
медами вгощаєм... і щастя бажаєм...
А час непомітно
життєвий злітає,
і нам так приємно,
що діточок маєм...
Стою біля хати, Поруч біля мене
знов думу гадаю,- моя половинка,-
є внуки і діти, старенька, гарненька,
їх завжди чекаю... неначе дитинка...
Вона біля мене
кожної хвилини,
чудова, незламна,
кохана дружина...
І я вдячний Богу, Не буває хмарно
за все,що ми маєм, мені з нею, люди,
життєву дорогу все буде нормально,
ми разом долаєм... як війни не буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2017
автор: геометрія