Одна мене мама і брата ростила,
наш тато з війни не вернувсь.
Матуся рідненька дала мені крила,
я їй до землі поклонюсь...
У долі я щастя собі не просила,
бо знала сама я знайду.
Я птахом літала, завжди поспішала,
бо вірила - я не впаду!
Покликала доля на новобудови,
на довгі-предовгі роки,
мене захопила чудова робота,
цікаві життєві стежки...
І так непомітно роки промайнули,
й стежки замели вже сніги...
В своє повертаюся дивне минуле,
наповнена сили й снаги!
Вже сонце сідає, край неба палає,
та я поспішаю туди,-
де небо безкрає й матуся чекає,-
учора, сьогодні й завжди...
До мами сьогодні я знов пригорнуся,
отак як в дитинстві було:
"Прости мене,мамо, рідненька матусю,
я більш не залишу село!"
З матусею разом подзвоним до брата,
запросим приїхать в село.
Повернуться сили і мрії крилаті,
усе як в дитинстві було...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757928
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2017
автор: геометрія