Коли надвечір промені, від втоми
Уже не в змозі пронизати небо,
Сідаю тихо на порозі дому
І колисаю спогади про Тебе.
Як ніс Тебе мов лялечку до хати
І укладав в найкраще в світі ліжко.
І шаленіючи від звабної усмішки,
Знімав із Тебе все що заважає цілувати!
Ах спогади мої – ви спогади чи мрії?
Проходить час, а радість не минає -
Душа співа і серце знову мліє
Й солодкі сльози л’ються щойно пригадаю,
Як обіймав ті оксамитові коліна,
Як цілував твої розкішні вії….
І під потилицею ямочку на шиї.
Й щоками пестив твою дивну спину…..
Ах спогади мої – ЇЇ і вас кохаю…..
Чи ми повернемось колись до того раю?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757315
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2017
автор: Сергій Прокопенко