* * *

А  пам’ятаєш,  в  дитинстві
                                                       грунтові  дороги?
В  пилюці  весело  купались  горобці.
Не  було  ні  турбот,  ні  тривоги
За  безпечні  всі  роки  оці.

Але  зараз  чомусь  тільки  серце  щимить,
І  подих  виривається  глибокий,
Мені  найдорожчою  здається  та  мить,
Коли  на  цім  світі  не  був  одинокий.

Та  років  тих  не  дано  повернути,
Тільки  спомини  й  залишаються  ті,
Щоб    долю  свою  перевернути,
І  залишити  свій  слід  у  житті.

Що  було,  те  давно  вже  пройшло,
І  не  треба  про  все  шкодувати,
Життя  на  цім  світі,  відомо  давно,
Не  для  всіх  як  рідна  мати,

Та,  що  з  великої  букви  треба  писати,
І  оспівувати  на  всі  часи  та  віки.
Не  тих,  що  нелюддю  треба  називати,
Бо  дітей  викидають  на  смітники.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756872
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2017
автор: Платон Маляр