Дивився світ очами моря й суші,
Як сад осінній тихо догорів.
Як відлітає листя наче душі,
Як дзвонять дзвони плачем матерів.
Сумне життя не залишає втіхи,
Осінні квіти встигли відцвісти.
А час на круглі дати ставить віхи,
І на могили тесані хрести.
Високий світ, над ним лиш всесвіт вищий,
Захмарний голос слухай і німій.
Зітлілий прах лишає попелище,
Те попелище втрачених надій.
Хтось дивиться на все те з вище. Звідти
Хтось дивиться а очі повні сліз.
Зітлілий прах забере скоро вітер,
Забере і розмече потім скрізь.
Парище.
2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756807
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський