Десь там у темряві, з каміння,
із пилу й газів, звідусіль
під дивним явищем тяжіння
змішався в космосі кисіль.
Він так тужився і вагався,
він так щосили прижимався,
що раптом вибухнув в красі.
Це утворився кулі вогник,
це утворилася зоря,
планети нашої засновник,
що звалась вже пізніш - Земля.
Зоря - це Сонце, це мета,
кінечна точка притягання,
а також для митців краса,
а для живого це бажання.
До сонця тягнуться усі:
весь пил, всі камінці, комети,
малі й великії планети,
рослини, звірі, люди всі.
Ікар є образом жаги,
занадто близько підлетіти,
щоб стати вищим ніж боги,
і в сяйві сонця вмить згоріти.
Тому всі мудрості терпіння,
усе розумнеє життя,
набуло хитрості уміння,
створило колові пуття.
Усе живе уже вертиться,
уже кружляє в танці все,
і ритм цей більше не скінчиться,
бо він красу в собі несе.
В танку із Сонце у безмежності
вступила юная Земля,
вона не мала обережності
і нахилилася вона.
І сонце вжарило планету
і обігріло всі частини,
не має рими у сонету,
як та позбавилась рутини.
Тепер в каміння є поляни,
ліси, водоймища, повітря,
птахи, тварини, і земляни
живуть всі дякуючи світлу,
теплу і обертам землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756537
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2017
автор: Новосад Руслан Віталійович