начистьте, полковнику, до блиску свої черевики:
хай не знає ніхто, чого тобі варті ці дні.
таких у народі шанують, і по правді вважають великими,
таким не стріляють в спину – хіба що вже зовсім дурні.
чи плаче вона, чи не плаче – погода надворі не зміниться.
пробач їй ці сльози: матерям не завадиш плакати.
терпіння у неї лишилось на денці, а сліз – по вінця.
хоче одного тепер: прочитати, зрадіти – й зіжмакати.
сієста, полковнику. – година недбалих і сонних.
а в тебе – і справи, й обов'язки, й купа уявних листів.
а ще – когута годувати, й дивуватися з тих забобонних,
темних людей, і казати про сина: "він мало чого зробив".
тож начистьте, полковнику, до блиску свої черевики:
нікому не треба знати, чого тобі варті ці дні.
так і годиться чекати; таких і вважають великими. –
до таких і не пишуть ще 1000 літ по війні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2017
автор: Crystal view