Моєму дорогому татові Юрію...
НА ЯСНЕ ПЛЕСО КРІЗЬ РОКИ...
Ранок дивився сьогодні безсонячним і сірим небом, ховаючи в пеленіі теплі осінні сльози...я памˊятаю...і завжди памˊятатиму цей день...день твого народження... доброго ранку, таточку! ...з днем народження тебе..як же довго ми не бачились з тобою.... вже 14 років, а ніби вчора...і ніби ось-ось зайдеш до нас...усміхнешся, і знову все буде добре .
Так виходить ...чомусь найріднішим, найближчим людям потрапляє найменше нашої уваги...у памˊяті ще живе, як ти завжди чекав дня народження, і щоб вірша склала про тебе, або пісню...а тут - в роботі завжди,заклопотана ...одного разу думаю: та що ті віршики,набридло вже мабуть тобі їх слухати, привітаю простими словами, від душі ж...а ти чекав..чекав, як дитина..добре,що хоч помітила це....а ти-навіть подумати не міг,що тобі в такий день не напишуть вірша...бо то був чи не єдиний день, коли "моя високість" додумувалася присвятити тобі рядки...зайшла до іншої кімнати,слів багато ж не треба, і вони близько в серці,тільки сказати треба, щось написала й ми ще заспівали ...і ти знову радів , усміхаючись щиро... За вікном – щедро роздавав золоті корони клен і здавалось тоді, що життя таке довге й світле, і немає йому кінця-краю.....а через два з половиною місяці тебе не стало...ніби серце твоє стомилось і вирішило відпочити, залишивши нас...і всі ці роки я згадую і згадую цей останній день твого народження...і все життя...
...я рано почала згадувати ...малі спогади починались десь з перших миттєвостей свідомості: ти тримаєш мене високо над шафою маленьку і з тобою я нічого не боюся! Така була наша з тобою дружба... Це ти- показав мені сузірˊя і розповів про Велику ведмедицю, саме ти читав мені казки і вірші ...Це ти- навчив мене смажити картоплю...і доглядати за хворою матусею ...і не забувати про сестричку... І за яку б справу ми з тобою не брались, все в нас робилось-діялось-збувалось. разом ми звертали гори, хоч років мені було тоді небагато...господи, та хіба тільки в цьому щастя...ти усміхався і відкривався Світ: великий, неосяжний і прекрасний ... Чи можна забути наші світанки на ясному плесі ставка ...з вудилищем, лагідним туманом і чистими мріями....і неважливо, скільки риби ми несли додому (найбільша ж завжди «зривалась з гачка»!) ми несли з собою просто – Світло...повні пригорщі....разом...І воно завжди зі мною з тих пір.... Ти не закінчував універів і не здіймався над світом...просто ти був Людиною...Завжди...У всьому....
Часто ловлю себе на думці, що дивлюсь на життя твоїми очима...несучасно, не модно, іноді – навіть нецікаво...та тримаю в серці наше Світло...ти говорив – віддати його людям....я памˊятаю ....тільки- болить: ти вийшов і не повернувся...встигла ще добігти- як важкий сон ,«швидка допомога», апаратура...чужі люди вдома...надія десь (встигли ж,значить-врятують!)....і якась-безодня....і мамині очі, повні відчаю і горя...не втримали...пішов ....у безголос.... Світла тобі Памˊять....
Скоро, зовсім скоро наздожену твої роки...чи уявляв собі ти таке?тобі сьогодні мало виповнитись 70... а так і залишилось 56...56 років Світла...
....Розˊяснілось і твоя усмішка десь згубилась у променях лагідного сонечка...а памˊять все відносить мене крізь роки ....до ясного плеса, де народжуються світанки.... дякую Господу, що ти був, таточку...
19.10.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)