Німотно-прекрасне завтра.
Надмір світла
Не засліплює,
А розпалює вогнища на
Літній стерні,
Вони колом горять,
Лініями спалахів,
Що ховаються під маревом ночі.
Я любила твій приватний час,
Коли ти любив
Його альтернативу,
Я чеканила монети
Смутку,
Ти кидав їх у річку
Неповернень,
Незустрічей.
Вони майорять деревами
Вздовж шосе.
Тільки бачиш їх
В обрамленні напівтіні.
Пейзаж нав’язує
Свої візії,
Мов мотузку на шию.
Асфіксія стає піснею,
Піснею болю через спазм
Радості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755888
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.10.2017
автор: Олена Ганько