Кохаю...
Коли її долоні торкаються моїх потертих рук...
Коли її уста мені шепочуть...
Кохаю... І не менше ніж люблю,
Я розумію бути сам не хочу.
Благаю відпусти мою журбу,
Думки в полоні пошепки торкнувшись,
Тебе кохати в сні і на яву,
Й життям своїм з тобою обгорнутись.
Пробачити усі мої слова,
Думки що від самотності жорстокі,
Кохати саме дні наші ось ті,
Що змусили на землі цій зіштовхнутись.
Тоді здається все я написав,
І більше не приховую нічого,
На світі просто іншої нема,
Котра надію дала до нового.
Кохаю...
Це коли очі твої...
Здавалося примружившись вбачають,
А руки не шукають щось чуже,
Лиш потайки та ніжно обіймають.
24 вересня 2017 року
Присвячений людині котра завжди варта кращого...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2017
автор: Андрій Анатолійович Отченко