Із крана вода перестала текти,
Повільно заплющились очі.
Чи можеш ти, Боже, допомогти
Мені пережити ці довгі ночі?
У цьому кварталі живу один я,
В будинках шибки всі розбиті.
Що сталось, мала батьківщино моя?
Чому мені страшно тут жити?
У школі тепер наркоманський притон,
Лікарень давно не існує.
Безхатьки обжили старий стадіон,
Та їхніх страждань ніхто тут не чує.
Дорогою в морг на узбіччі лежать
Тіла безпритульних голодних тварин.
Покриті грибками дерева стоять
На місці колишніх яскравих вітрин.
Що стало з цим містом, ніхто вже не скаже:
Усі, хто це знав, від нас відійшли.
Й дорогу до щастя ніхто тут не вкаже -
Всі шляхи з цього міста терном заросли.
Це місто не Сирія і не Донбас,
Це місто в мільйон разів ближче.
Цим містом ставатиме кожен із нас,
Якщо ми не станем мудріші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755816
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.10.2017
автор: Андрій Оксамитович