Нічого немає для світу ново́го
В бажаннях втікти, усамітнитися.
Так, й чоловіки, вибухаючим словом,
Йдуть по гаражах, дачах, літницях...
...Й коти, як заслабнуть, тікають дожити
Подалі від рідних-обожнюючих.
І пан Любомир, незрівнянним, маститим -
Зник, ...зник несподівано, в листі - пеньочком...
...Він мав мати, звичайно, чуття тої міри!
Наскільки лишати сад вихований!
В зіницях ж ... кудахталися іновіри,
Й вважалося полум,я зле й біготне́.
...Та йо, й не шукали, не кликали зовсім,
Привіями ріст не відроджували.
Десь й зараз - у затишку гри́бної осені
Вдивляється, чи пролітають орли.
--А що, Любомир? Так, здається жив поруч.
Ви в жовтні гуляли за губами?
Їх, в соусі потім. У кисломолочнім!.., -
У інше розмова – позу́била...
P.S.
Спитали: «Чого нам бракує для миру?»
--Не маєм освіт: зрозуміти,
Яких потребуємо ми Любомирів,
Де, й як - рятувать їх, амбітних...
14.10.17 р. ( «Любомирові кордони» )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755288
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2017
автор: Юхниця Євген