Сльозу тягнула скрипка за смичком,
Боліло в грудях від мелодії цигана,
Збирав той сльози срібним капшуком,
Складаючи у серце козака Івана.
Він думи тяжкії кував свої,
Котрі дивилися на божий світ вовками
Зубами клацали в душі бої,
А правда тисла сильні руки кайданами.
Козак в мольбі звів очі до небес:
«Благаю, Господи, дай Україні віру!
Нехай воскресне, як і ти воскрес,
Прийми козацькі душі за святу офіру!
Змий, Боже, кров’ю наші всі гріхи,
Відкрий серця і очі українським дітям,
Хай зрозуміють, що в усі віки,
Лише звитяга й сила володіють світом.
Дай Боже нам не відступитися,
Не проміняти волю на брехню мамони,
Дозволь Вкраїні оновитися,
Здолати ворогів і їхні легіони!»
Де Україна, де мої брати?
Чому брехач-холуй панує наді мною?
Невже не зможем чесного знайти,
Щоб був громаді отаман і паливодою?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754980
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.10.2017
автор: