вже не можу сказати нічого нового.
слова – не звідси родом. тут вони, як чужі.
тут і гроші не ходять – лиш натовпом ходять в ногу
якісь карикатурні дами та мужі.
хто з ними злигається, втратить свою дорогу
і стоятиме так, як я оце, нерішучим стовпом на межі.
я старався, й робив все правильно: правильно, але й ти
втратила віру. то слухай: далі нема де йти.
погуляй: я копатиму. вирию, може, скарб,
а як ні, то вже звісно: землянку або траншею. –
чи даремно тобі, не шкодуючи ні часу, ні уяви, ні фарб,
малював майбуття, що, втілене, зневажає свою ідею?
а ідея така: не втікай, але стій та борися,
хто хоче вийти звідси живим.
хоч ховайся, але не втікай: не вклонися
ні ворогам, ні байдуже-боягузливим друзям твоїм.
скільки нещастя й гніву збурюють чесні слова,
коли їх за звичаєм осмислити й перекрутити!
люди, зітхайте й плачте, бо правда ще досі жива
і дозволить вам з неї глумитися,
і не дасть вам ні сну, ні просвіти.
і буде вам гірше дедалі, і в вашу нудьгу впадете,
і киватимете хто на обставини,
хто на гнилі моралі,
і ніхто з вас ніколи не згадає про те,
що кажу вам тепер. не слухайтеся й надалі:
хто хоче вийти звідси живим,
не втікай, не ховайся, але стій та борися.
не перекручуй вже правди, та як схочеш, вклонися
брехунам, ворогам, нікчемам –
всім теперішнім друзям твоїм
джерело: http://www.lyricsdepot.com/rainbow/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2017
автор: Crystal view