За віщо, Боже кинув нам страждань
І безнадії величезний жмут?
Дивлюсь на небо... годі вже ридань,
Не кидай стріли, не сама я тут.
Гріхам моїм відпущення даруй.
За віщо словом мучиш, як тавром,
Печеш і розриваєш на шматки?
Про що я? Про діряве те цебро,
Що звуть душею тисячі віків.
В те решето всього і не зберу.
За віщо сивим інеєм печаль
На коси кинеш серед щастя жнив?
Коханням нащо золоту скрижаль
Руйнуєш, відібравши мої сни?
Навіщо дихати, як завтра стріне смерть?
За віщо палить до нестями кров?
За віщо...Господи?!.. "Я чую, не гніви...
Дощу краплина, - зернятку - відро,
Опівніч сяйво - посмішка вдови.
А там і сонця вічна круговерть.
Де ненависть - любов шукать дарма,
А без розлук і зустрічей нема.
Якщо кохання лити, - тільки вщерть,
Тоді й Голгофа - Рай і лихо - геть.
Мій промисел - прозрінь твоїх покров, -
Не знаєш зла, впізнати як добро?"
08.08.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754375
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.10.2017
автор: Ліна Ланська