течу додолу сходами цієї інституції
для політично божевільних. –
я течу,
мене тут більше не побачать.
попрощайся з цим днем, з цим сонцем.
відтак я гнистиму десь
в нелегальній підпільній в'язниці
на оберемку несанкціонованої соломи.
кажуть про мене, що я народився з попелу.
це правда, – й від самого попелу вчився.
я вчився чемної, ухильної
та продуманої поведінки
– вчився, як блазень, корився, мов раб.
і, поки смоктав отруйну державну цицьку,
не знав, що вона отруйна.
тепер, коли знаю, все одно не втечу.
але! я піддався, і за те нікому не віддячу:
ні коту, ні собаці, ні тобі, офіційному
всіх країн з-під поли діячу;
і хоч я на висотах, кажуть, мені не шкода
ні тебе, ні тебе, ні себе самого.
цих висот не сягає навіть тепла вода.
така бридота. ну, побачимося в пеклі в разі чого.
знайте ж: мене заморозили. я – заморожений тіломатеріял,
що примерз до свого виняткового трону.
тут зі мною метелики ще, ніби ангели,
й цілий народний хурал –
кожен боїться поміряти мою виняткову корону.
що я скажу їм після століть царювання?
я не маю нічого, лиш запеклі переконання.
колупаю стіну, кров тече мені з пальців –
я втечу: я в це вірю – й тоді ми побачимо,
чи проститься мені ця втеча
від життя до життя, з-під ярма прокляття
це наслідування. джерело – deep purple
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2017
автор: Crystal view