А все вона, одна вона виною,
Чарка надії випита до дна.
Що закружляла долю з головою,
Я захмелів тоді і без вина.
Щеміло серце, рвало щастя груди,
Притих понад рікою верболіз.
І дивувались, дивувались люди,
Чому в таке болото я заліз.
Я був сліпий, проте горіли очі,
Здавалось, що чекає далина…
Не міг часами спати серед ночі,
Здавалось, що така вона одна.
А потім пелена з очей злетіла
І я відчув плювок її в лице.
Забулось все - залишилися віра,
Крім віри, більш нічого не пече.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2017
автор: Віталій Назарук