Сумне якесь закінчення. Бувай.
І сльози у душі позамерзали.
Ми у цілунках вчора докохали.
Всю сіль до рани ніжно прикладали.
Ну що ж... Іду... Не треба... Не чекай...
Тепер забути якось. Це ж життя.
Сміятися навчитись і літати.
Молитви до душі би прикладати.
Тебе б хоча хвилину не згадати.
І... Не кохати так до забуття!..
Це ж неможливо. Сльози як дощі
Вкривати будуть землю. Тихо. Тихо.
Їх віднесе у небо старий вихор.
Чи захлинусь в сльозах? Маленька, дихай.
Ти звільниш місце краще у душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2017
автор: Відочка Вансель