За плином часу не встигаю:
Душа ще в літі, ще в теплі.
Пташині зграї відлітають
За сині обрії землі.
Якась пташина ще вернеться,
А за якоюсь тільки щем…
Луна над лісом відгукнеться,
Хмарина до землі пригнеться
І тугу виплаче дощем…
Дивлюсь подовгу в хмарне небо…
Колись мені прийде пора
Залишити цей світ без себе
Де не нажив собі добра.
Піду за обрій птахом вільним
Вже не шкодуючи за тим,
Що все майно ефірно-мрійне,
Віршами зрощене, чарівне,
Розтане в часі, наче дим.
А може, з днів моїх, минулих
Щось збережеться між людьми
І вірш зі сторінок заснулих
Змахне над душами крильми
Їх світлим сумом розтривожить
Сльозину вичавить з очей,
Тоді і я зродитись зможу,
Аби зігріти душу божу
В колисці зоряних ночей.
п'ятниця, 22 вересня 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2017
автор: dovgiy